#32
Деякий час активно поширюється інформація про так звані "зміни" у розрахунку лікарняних листів на основі листа ВД ФСС з ТВП № 5.2-28-65 від 17.01.2017 р. Публікації у бухгалтерських виданнях, на спеціалізованих мережевих ресурсах, вебінари/семінари дещо скептично, але підтримують викладену у листі позицію, оскільки вона "офіційна".
Компанія АгроСофт обґрунтовано вважає даний лист некоректним, тому на адресу Фонду надіслано відповідний запит, текст якого наведено нижче.
Згідно п.3 Порядку №1266 середньоденний заробіток обчислюється із заробітної плати, на яку нарахований єдиний внесок. За одним місцем роботи внутрішнього сумісника роботодавцем подається єдиний звіт за фізичною особою, без розподілу заробітної плати за різними посадами.
Комісія з соціального страхування роботодавця складає протокол засідання з рішенням про нарахування компенсації за фізичними особами, а не за посадовими призначеннями, тому розподілу рішень за основною посадою і внутрішнім сумісництвом не може бути в принципі.
Також, для отримання компенсації від ФСС роботодавець подає заяву-розрахунок, що теж не передбачає окремих розрахунків за посадовими призначеннями - за однією застрахованою особою за одним номером лікарняного листка вказується один рядок.
Хоча норми Порядку №1266 прямо не відрізняють поняття внутрішнього та зовнішнього сумісництв, зі слів п.30 "обчислення середньої заробітної плати здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи та за сумісництвом" очевидно, що мова йде про різних страхувальників, тобто про різних роботодавців, а отже про зовнішнє сумісництво.
Лише в такому випадку, для іншого роботодавця, виникає логічна і фактична необхідність наявності копії листка непрацездатності (для підстави розрахунку компенсації) та довідки про заробітну плату за основним місцем роботи (для контролю максимальної величини нарахування).
А теза, наведена у Листі, що "Норми Порядку не відрізняють окремо внутрішнє та зовнішнє сумісництво" суперечна і з неї не можна робити висновок, що внутрішнє сумісництво має рахуватись окремо. З того, що Порядком не розглядається питання різниці сумісництв, прямо не слідує, що до обох цих ситуацій має застосовуватись єдиний підхід у розрахунку компенсації. Якраз навпаки, Порядок спеціально окремо описує рішення для ситуації, коли хворіє працівник, який має різних роботодавців, тому фізично не може надати два оригінали лікарняного листка, а роботодавці не мають повної інформації про усі нарахування фізичної особи для коректного розрахунку середнього заробітку.
Крім того, п.30 Порядку явно вказує на односторонність надання довідки про заробітну плату - від роботи за сумісництвом на роботу основну. Ця умова, знову ж, необхідна для контролю за максимальним нарахуванням саме за фізичною особою, а не її місцем роботи. Інакше, якщо буквально дотримуватись позиції абсолютно однакового підходу до розподілу розрахунків сумісників, довідки доведеться надавати за кожною з посад! Хоча, вже й без цього вимога до роботодавця створювати копію лікарняного і надавати внутрішньому суміснику довідку про заробітну плату абсурдна. З формального боку просто дивно, бо роботодавець і так має всю інформацію про заробіток працівника, а також оригінал листка непрацездатності, а з практичного погляду такі дії взагалі безглузді.
Проти окремих розрахунків для внутрішнього сумісництва свідчить і виключна умова п.30 "коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом". Вона сформульована саме так, тому що для іншого випадку немає потреби окремих розрахунків. Тож, позиція, викладена в Листі втрачає сенс, бо ніяк не враховує ситуацію, коли працівник на час початку хвороби має лише одну посаду, але за попередні 12 місяців мав роботу за сумісництвом. Адже, в такому разі, роботодавець змушений буде взагалі виключати нарахування за внутрішнім сумісництвом з розрахунку як неіснуючі (зокрема, оскільки за ними немає поточних трудових відносин і не буде надано довідку). Звісно, це буде суперечити законодавству. В той же час, наявне ігнорування нарахувань за зовнішнім сумісництвом цілком зрозуміле, бо компенсація надається за час перебування у трудових відносинах, тому й заробіток враховується лише за наявності цих відносин. Інакше, за Листом, постане питання необхідності розрахунку компенсації у роботодавця, що надавав зовнішнє сумісництво, навіть звільненому працівнику, якщо він захворіє протягом 12 місяців з дня звільнення. Очевидно, що це теж некоректно.
Більш того, у переважній більшості випадків, для внутрішнього сумісника результати окремих розрахунків та спільного будуть однакові. Якщо дотримуватись Листа, то єдиним виключенням може бути лише відокремлення розрахунків у випадку наявності у розрахунковому періоді різних періодів роботи за різними посадовими призначеннями. Хоча, навіть такий випадок нічого не доводить, а лиш демонструє можливість досягнення математичної різниці у спеціально заданих умовах, оскільки правових підстав поділу й у цьому разі немає.
Адже, нормативно, для розрахунку вибирається середньоденний заробіток працівника за 12 попередніх місяців роботи у страхувальника-роботодавця. Тобто, яку б роботу не виконував працівник, саме сума всіх його нарахувань поділена на дні перебування у трудових відносинах і є середньоденним заробітком цього працівника за вибраний період часу. А наявність у періоді вибірки як різних сум, так і різних періодів їх нарахування не може слугувати підставою окремих розрахунків. Відповідно, нарахування за внутрішнім сумісництвом, яке працівник мав менший період часу ніж за основною посадою, нічим не відрізняється від будь-яких його інших нарахувань, які могли бути періодичними (премії, доплати, надбавки тощо), а отже, такі нарахування мають бути включені у єдиний розрахунок середньоденного заробітку застрахованої особи за одним місцем роботи.
Ще одним аспектом проти окремих розрахунків для внутрішнього сумісництва є потенційне підгрунтя до зловживань. Зокрема, наприклад, за місяць перед отриманням допомоги по вагітності працівниця навмисно отримує посаду сумісництва, бажано зі значно більшим заробітком, лише з метою отримати більшу допомогу (нарахування за сумісництвом будуть ділитися на меншу кількість днів) . Здійснити такі дії (особливо за домовленістю з керівництвом) в одного роботодавця набагато легше, ніж знайти зовсім інше місце роботи.
Висновки:
Хворіє працівник у роботодавця, а не його посада.
Порядок не відрізняє окремо внутрішнє та зовнішнє сумісництво, бо це не його призначення, а ці поняття розмежовані іншими нормативами. Водночас, п.30 Порядку призначений для врегулювання практичної потреби розрахунку компенсації з тимчасової втрати працездатності фізичній особі, що одночасно працює у різних роботодавців.
Для надання компенсації з тимчасової втрати працездатності, розрахунок лікарняного листка фізичній особі, що має більше одного посадового призначення у одного роботодавця, недоцільно проводити з дотриманням усіх правил оформлення розрахунку за різними місцями роботи, а саме: створення копії листка непрацездатності, довідки про заробітну плату та окремого розрахунку сум компенсації.
Позиція листа № 5.2-28-65 від 17.01.2017 р. є поверховою, такою, що не відповідає Порядку та не враховує усіх нюансів різниці між внутрішнім і зовнішнім сумісництвом, яка насправді існує, незалежно від того, що сам Порядок їх не відрізняє. Лист необхідно відізвати, а натомість дати протилежне роз'яснення.
Можливо, для однозначного трактування п.30 Порядку варто скоригувати прямим вказанням, що він описує порядок дій для зовнішнього сумісництва, але й зараз його слід розуміти саме так.
Є пропозиція розглянути питання покращення контролю заробітку фізичної особи, оскільки на даний час немає вимог надавати за основним місцем роботи довідку про заробітну плату у всіх випадках наявності інших трудових відносин протягом 12 місяців, якщо на момент настання страхового випадку ці відносини вже припинились. Тому, або у Порядок потрібно додати таку вимогу, або (краще) дати роз'яснення з підтвердженням, що при розрахунку компенсації контроль заробітку за зовнішнім сумісництвом не здійснюється, якщо на момент розрахунку відповідні трудові відносини припинені, або завершити (початок покладено виключною виплатою лише коштами ФСС) реформу у системі надання компенсації з ТВП - організувати збір даних про доходи і розрахунок силами Фонду, а роботодавцям надавати лиш довідку про відсутність працівника в зв'язку з ТВП. Останнє було б найбільш правильним, оскільки роботодавці не є розпорядниками зібраних внесків, але чомусь мають додаткове навантаження з розрахунків компенсацій і проведення виплат. Водночас, і Фонд позбавиться процедури постійних перевірок роботодавців щодо коректності розрахунків.